Folia Philologica

ТРІАДА «ОБРАЗ-СИМВОЛ-КОНЦЕПТ» ЯК TERTIUM COMPARATIONIS ДЛЯ ЗІСТАВЛЕННЯ СИМВОЛІКИ ФІТОНІМІВ У ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ УКРАЇНСЬКОЇ, ІСПАНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

2026-08-12T08:44:06+03:00

У статті здійснено презентацію нової комплексної методики для зіставно-типологічного аналізу символіки фітонімів у складі фразеологічних одиниць української, іспанської та англійської мов. Презентована методика спрямована на реконструкцію мотиваційних джерел фітонімічних символів задля розкриття когнітивних механізмів сприйняття людиною природного середовища та їхнього відображення у мовній картині світу. Запропоновано дворівневу аналітичну модель з позиції міждисциплінарного підходу (інтеграції формальної строгості структуралізму, емпіричної верифікації корпусної лінгвістики, глибинного культурного розшифрування етно- лінгвістики, ономастики). Аргументовано використання ботанічної таксономії як біологічного інваріанта для селекції ознак, які впливають на подальшу номінацію об’єкта аналізу, та реалізовано авторську Тріаду «Образ- Символ-Концепт» (Тріада ОСК) для забезпечення ієрархічного алгоритму деконструкції фітонімічного знака. З позицій нової методології застосовано структурно-семантичний, ономасіологічний, когнітивно-лінгвістичний, лінгвокультурологічний, а також корпусно-статистичний підходи, які компенсують обмеженість окремих лінгвістичних парадигм. Уперше запропоновано модель, яка дозволяє послідовно розмежувати фізичну реальність рослини (Образ), її культурну інтерпретацію (Символ) та сучасну дискурсивну функцію (Концепт), уникаючи «структурно-процесуальної помилки», властивої багатьом когнітивним студіям. Упроваджено подвійну основу зіставлення через Tertium Comparationis; використано спільний фітонімічний референт та спільну концептуальну ціль для виявлення об’єктивних типологічних патернів (ізоморфізм) і унікальних культурних розбіжностей (аломорфізм) у трьох генетично споріднених мовах. Доведено, що біологічні властивості рослин диктують кордони метафоричного розширення, проте остаточне символічне значення формується під впливом національного історичного досвіду, включаючи аспекти релігійних традицій, аграрних правил та утилітарно-абстрактні тенденції. Окреслено перспективи подальшого дослідження заявленої проблематики із залученням розробленої комплексної методики для повної реконструкції мотиваційних джерел фітонімів та визначення їх місця у картинах світу трьох лінгвокультур.

ФРАНЦ КАФКА В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ: НЕСКІНЧЕННА ІСТОРІЯ

2026-08-12T08:55:12+03:00

Сучасні підходи у дослідженні українського перекладознавства, ґрунтовані на постколоніальній теорії, дозволяють розглядати увесь перекладацький процес як емансипаційний рух, як прагнення політично поневоленої культури визволитися від колоніального впливу. У запропонованій статті хронологічно проаналізовано появу українських перекладів творів Кафки в контексті творення та функціонування такого перекладацького процесу, а саме від перших перекладів, опублікованих у час т. з. «відлиги» у 60-х роках XX століття, а також діаспорних видань кінця 80-тих років, до перекладів, які побачили світ уже в незалежній Україні, зокрема після повномасштабного вторгнення країни-агресора. У статті надано вичерпні бібліографічні дані публікацій перекладів, велику увагу приділено явищу множинності перекладів, коли один і той самий твір існує у кількох перекладах українською. Прикладом такого твору є оповідання «Перетворення» або в іншому варіанті «Перевтілення», яке загалом має шість різних перекладів, створених у різні часи та в різних контекстах. Аналіз перекладених творів органічно поєднано із зображенням перекладацької діяльності окремих перекладачів, зокрема Євгена Поповича, Ігоря Андрущенка, Наталки Сняданко та інших, розглянуто основні ідейно-естетичні аспекти рецепції творчості письменника, зокрема у дослідженнях Дмитра Затонського. На основі проведеного аналізу встановлено, що перші українські переклади Кафки були опубліковані раніше за російські, що є важливим фактом у контексті дослідження українського перекладознавства як певного емансипаційного руху в часи культурного та політичного гніту радянського режиму. Як певну паралель до цього зображено сучасний перекладацький процес, зокрема на прикладі роману «Процес», коли переклад твору публікується в поєднанні з виходом інших медійних продуктів – фотосесій, виставок, науково-популярних проєктів. Подані у статті висновки та бібліографічні матеріали будуть цінними передовсім для дослідників перекладацького процесу в сучасній Україні. Важливими вони є і з огляду на перспективу проведення порівняльного аналізу кількох перекладів одного і того ж твору, дослідження ролі перекладача та його авторського стилю.

МЕТАЖАНРОВІ ПАРАМЕТРИ ФЕМІНІСТИЧНОЇ НАУКОВОЇ ФАНТАСТИКИ: НАРАТИВНА ПОЛІФОНІЯ РОМАНУ «БІДОЛАШНІ СТВОРІННЯ» АЛАСДЕРА ҐРЕЯ

2026-08-12T09:18:04+03:00

У статті висвітлені метажанрові параметри феміністичної наукової фантастики на матеріалі роману «Бідолашні створіння» (1992) шотландського письменника Аласдера Ґрея (1934–2019) з урахуванням жанрової гібридності, інтертекстуальності, наративної поліфонії та специфіки репрезентації тілесності й жіночої субʼєктності. Особливу увагу зосереджено на взаємодії різних жанрових кодів – наукової фантастики, готичного та вікторіанського соціального роману, сатири та метафікації, що формує багаторівневу структуру тексту. Метою дослідження є виявлення особливостей функціонування метажанру як механізму текстуальної організації, що забезпечує взаємодію різних жанрових і наративних моделей у межах феміністичної наукової фантастики. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні компаративного, наративного, інтертекстуального та дискурсивного аналізу. Теоретичну основу становлять праці з теорії літератури, жанрології, феміністичної критики, постструктуралізму, що дозволяють розглядати текст як динамічну структуру, сформовану у взаємодії різних дискурсивних практик. Наукова новизна полягає у комплексному осмисленні метажанрових параметрів як визначальної характеристики феміністичної наукової фантастики. Системно проаналізовано взаємодію жанрової гібридності, тропу ненадійного оповідача, експліцитної інтертекстуальності та множинності наративних голосів як взаємоповʼязаних способів формування сюжету. У результаті проведеного аналізу встановлено, що метажанрові параметри у романі «Бідолашні створіння» Аласдера Ґрея функціонують як механізми осмислення та інтерпретації літературних і культурних моделей. Інтертекстуальність і наративна поліфонія виявляють умовність кожної з оповідей, тоді як тілесність постає як дискурсивно сконструйована категорія. Отже, феміністична наукова фантастика постає як метажанр, що уможливлює переосмислення усталених моделей репрезентації знання, влади та субʼєктності.

АНТОЛОГІЯ БЕЗ КІНЦЯ: НЕЗАВЕРШЕНІСТЬ ЯК КОНСТИТУТИВНА ВЛАСТИВІСТЬ КОМБАТАНТСЬКОЇ ЗБІРКИ В БРИТАНСЬКІЙ ОКОПНІЙ ПОЕЗІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ТА СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ВТОРГНЕННЯ

2026-08-12T09:25:05+03:00

У статті обґрунтовується теза про те, що незавершеність є конститутивною, жанрово-структурною, а не випадковою властивістю комбатантської поетичної антології, написаної й опублікованої в умовах триваючої війни. Дослідження спирається на дві історично віддалені, проте структурно зіставні традиції – британську окопну поезію 1914–1918 років і сучасну українську поезію вторгнення 2022–2026 років. Аналіз матеріалу демонструє, що комбатантська антологія функціонує не як завершений монумент, а як принципово відкрита текстова форма, цілісність якої регулярно розривається загибеллю авторів у проміжку між моментом подання тексту до друку і моментом його публікації. Методологічну основу становить компаративний аналіз, що спирається на теоретичну рамку паратексту Ж. Женетта та концепт désœuvrement («не-чинності») Ж.-Л. Нансі. Положення Дж. Кемпбелла про «бойовий гностицизм» і поняття «поля обмеженого виробництва» П. Бурдьє залучаються для опису післявоєнних механізмів канонізації. Первинний корпус становлять антології Soldier Poets: Songs of the Fighting Men (1916), More Songs by the Fighting Men (1917), The Muse in Arms (1917) і «#ФРОНТМЕНИ» (2025); параантологічну периферію утворюють окопний журнал The Wipers Times, антологія «#Голоси. Антологія військових письменників» (2023), національний портал «Поезія Вільних» та конкурс воєнної літератури «4.5.0.». В українському літературознавстві вперше запропоновано концепт «антології без кінця» – описовий термін для позначення збірок, у яких дата загибелі автора вписується в тіло публікації поруч із присвятою та передмовою. На матеріалі кейсів Дж. В. Стрітса (загинув 1 липня 1916 року; його вірші з’являються у Soldier Poets у вересні того ж року) і М. Кривцова (загинув 7 січня 2024 року; його тексти посмертно увійшли до «#ФРОНТМЕНИ» 2025 року), а також на ширшому корпусі українських прикладів (І. Чернілевський, Я. Чорногуз-Семенюк та ін.) продемонстровано типологічну симетрію обох традицій. Встановлено, що комбатантські антології 1916–1918 і 2022–2026 років становлять первинну, а не похідну від післявоєнної критики форму воєнного письма, у якій смерть автора не руйнує текст, а стає структурним елементом публікації. Таксономія «закритої» післявоєнної антології, що домінувала у критиці ХХ століття, затуляє саме цю первинну форму. Зроблено висновок, що дослідження антологічної незавершеності як конститутивної властивості комбатантської збірки відкриває можливість переосмислення воєнного канону в обох традиціях і пропонує українській гуманітаристиці структурний інструмент для роботи з поезією, що пишеться й публікується просто зараз.

МІЖ ЦИФРОВОЮ ІРОНІЄЮ ТА АНАЛОГОВОЮ ВРАЗЛИВІСТЮ: МЕТАМОДЕРНІСТСЬКІ ОСЦИЛЯЦІЇ В РОМАНІ ПАТРИЦІЇ ЛОКВУД «ПРО ТАКЕ НЕ ГОВОРЯТЬ»

2026-08-12T09:32:09+03:00

У статті проаналізовано роман Патриції Локвуд «Про таке не говорять» (2021) у контексті метамодерністської теорії. Мета дослідження полягає у виявленні та інтерпретації метамодерністських осциляцій між цифровою іронією та аналоговою вразливістю в структурі роману як специфічної форми взаємодії між алгоритмічно організованим цифровим досвідом («порталом») і досвідом тілесності, що чинить опір оцифруванню. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні метамодерністської теорії, що описує сучасний культурний стан як коливання між модерністським ентузіазмом і постмодерною іронією, із постгуманістичною та афективною критикою. Застосовано елементи текстологічного, інтерпретаційного та концептуального аналізу, що дозволяє розглянути роман як складну модель постцифрової суб’єктивності. Наукова новизна роботи полягає у впровадженні поняття «аналогової вразливості» як аналітичної категорії для опису досвідів, що не підда- ються алгоритмічній обробці та цифровій репрезентації. Послідовно застосовано метамодерністську модель осциляції до аналізу роману П. Локвуд, що дозволило інтерпретувати його як одночасність і взаємопроникнення цифрової іронії та аналогової вразливості. Генетична мутація («синдром Протея») інтерпретується як «ґлітч» (продуктивний збій), що порушує систему цифрової раціональності «порталу» і повертає суб’єкту відчуття втіленості, відкриваючи простір для афекту, емпатії та екзистенційного переживання. Висновки засвідчують, що роман П. Локвуд репрезентує метамодерністську модель суб’єктивності, в якій цифрова іронія та аналогова вразливість не протистоять одна одній, а перебувають у стані постійної осциляції. У результаті формується новий тип чутливості, характерний для постцифрової епохи, де афективність не усуває іронії, а інтегрує її як невід’ємний компонент досвіду.

ЧАСОПРОСТОРОВА МОДЕЛЬ ГЕРПЕТОЛОГІЧНИХ ОБРАЗІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЧАРІВНІЙ КАЗЦІ

2026-08-12T09:40:34+03:00

У статті проаналізовані особливості часопросторової організації герпетологічних образів в українській чарівній казці. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного осмислення образної парадигми «Змія– Змій–Зміївна» та відсутністю цілісного наукового пояснення її хронотопної організації у структурі казки. Метою статті є теоретичне обґрунтування та побудова цілісної часопросторової моделі герпетологічних образів в українській чарівній казці через залучення геометрично-числового інструментарію. Об’єктом дослідження є герпето- логічні образи в українській чарівній казці, предметом – часопросторова модель їх функціонування та взаємодії. Методологічну основу дослідження становить поєднання методу геометричного моделювання, структурно-семіотичного та порівняльно-типологічного підходів. Джерельну базу дослідження складають тексти українських народних чарівних казок зі збірників «Народні казки, зібрані Петром Івановим» (упор. І. Неїло), «Українські народні казки» (упор. Л. Дунаєвська), «Казки зелених гір: Закарпатські казки Михайла Галиці» (упор. П. Лінтур) та «Казкар: Народні казки Українських Карпат» (упор. І. Хланта). У результаті дослідження встановлено, що герпетологічні образи пов’язані зі всіма вимірами простору; простір-час є чотиривимірним за рахунок обмеженості трьох частин світового дерева і чотирьох дотичних у структурі існування Всесвіту, а алгоритм образної парадигми «Змія- Змій-Зміївна» є тривимірним, адже кожна дотична зі Всесвітом є незалежним вектором із власним функціоналом. Наукова новизна дослідження полягає у запропонованій часопросторовій моделі функціонування герпетологічних образів, що відображає взаємодію образної парадигми «Змія–Змій–Зміївна» з природними кордонами казкового простору у структурі Всесвіту та може бути представлена формулою 3 × 4 = 12.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА У МЕРЕЖЕВОМУ ФОЛЬКЛОРІ УКРАЇНЦІВ

2026-08-12T09:49:58+03:00

Повномасштабне російське вторгнення в Україну у лютому 2022 року спричинило безпрецедентний сплеск народної творчості в цифровому просторі. Мережевий фольклор став одним із ключових механізмів психологічної адаптації, соціальної мобілізації та інформаційного спротиву українського суспільства. Актуальність дослідження зумовлена потребою осмислення нових форм народної творчості, що виникають у режимі реального часу в умовах збройного конфлікту, а також необхідністю виявлення зв'язку між сучасним мережевим фольклором та архаїчними фольклорними традиціями. Мета статті – систематизувати й проаналізувати основні тематичні групи, образи та функції українського мережевого фольклору про російсько-українську війну. Методологія. Дослідження здійснено на матеріалі текстів Інтернет фольклору (меми, жарти, скоромовки, замовляння, пісенні переробки), що поширювалися в українських соціальних мережах від початку повномасштабного вторгнення. Застосовано методи фольклористичного текстового аналізу, порівняльно-типологічного зіставлення із традиційними жанрами та семіотичного аналізу креолізованих (вербально-візуальних) текстів. Роботу систематизовано за принципом поділу на тексти тилу та тексти фронту. Встановлено, що мережевий фольклор про російсько-українську війну є динамічною системою, що поєднує архаїчні фольклорні структури з новітніми цифровими формами. Виявлено дві основні тематичні групи: тексти тилу (повітряні тривоги, донати, святкова символіка, ідентифікація «свій/чужий») та тексти фронту (дегуманізація ворога, сакралізація зброї, формування пантеону героїв). Показано, що сучасні замовляння від повітряної тривоги відтворюють традиційну «відсильну» формулу народних замовлянь, а сакралізація зброї («Святий Джавелін») та образ «Привида Києва» корелюють із архетипами чарівного помічника й епічного богатиря. Простежено еволюцію від оптимістично-гумористичних форм першого року вторгнення до наростання чорного гумору та демонізації ворога впродовж 2023–2024 років. Висновки. Мережевий фольклор українців про російсько-українську війну виконує ключові соціально-психологічні функції: емоційну розрядку, психологічний захист, формування колективної ідентичності та соціальну консолідацію. Аналіз матеріалу демонструє тяглість фольклорної традиції та її адаптивність до сучасної масової культури: архаїчні механізми (опозиція «свій/чужий», образ трікстера, сакралізація героя) органічно вписуються в цифровий контекст. Дослідження відкриває перспективи для міждисциплінарних студій на перетині фольклористики, соціальної психології та культурології.

НОМІНАТИВНЕ ПОЛЕ КОНЦЕПТУ PSYCHOTRAUMA В АНГЛОМОВНОМУ МЕДІАКУЛЬТУРНОМУ ДИСКУРСІ

2026-08-12T09:59:41+03:00

Статтю присвячено практичному дослідженню номінативного поля концепту PSYCHOTRAUMA в англомовному медіакультурному дискурсі. Дослідження передбачає виявлення одиниць мови, що вербалізують стан травми, та побудову їхньої ієрархічної моделі з урахуванням ядерних та периферійних сегментів. Матеріалом дослідження слугують 764 номінативні одиниці, виокремлені з різножанрових медіатекстів: анімаційного серіалу BoJack Horseman, подкасту Terrible, Thanks for Asking, есе платформи Modern Loss, відео TikTok та пісенних композицій, що супроводжують TraumaTok-контент. У результаті виокремлено 24 лексико-тематичні групи, що в процесі концептуальної інтеграції сформували шість домінантних макрополів, які структурують медіарепрезентацію психотравми. Зокрема, афективно-психічне макрополе акумулює номінації гострих емоційних станів; наративно-мнемічне – вербалізує специфіку фрагментарності спогадів та нав’язливих ретроспекцій; макрополе міжособистісних стосунків – фіксує деструкцію соціальних звʼязків та порушення привʼязаностей; соціокультурне – виявляє зовнішні чинники травматизації; тілесно-екзистенційне – обʼєктивує соматизацію болю; коупінгове – репрезентує мовні стратегії психологічного захисту. Встановлено, що внутрішня архітектоніка номінативного поля відзначається особливою динамікою зон. Ядерний сектор утворюють стилістично нейтральні лексеми з високим рівнем семантичної абстракції – (trauma, grief, loss, anxiety, pain). Ближня периферія представлена клішованими конструкціями, що маркують когнітивні стани (intrusive thoughts, emotional numbness, overwhelming). Найбільш репрезентативною в медіадискурсі виявляється дальня периферія, представлена інтенсивними індивідуально-авторськими метафорами й образними формулами (наприклад, drowning in trauma, whole life bloomed and withered, emotional scar tissue). Саме цей сегмент номінацій забезпечує афективну глибину та візуалізацію травми, трансформуючи субʼєктивний досвід у доступний для масової аудиторії соціокультурний наратив. Медіакультурний дискурс не просто ретранслює психологічні знання, а активно формує нові сценарії сприйняття травми, надаючи їй виразного та символічного навантаження.

ПРАГМАСЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПІСНІ “WHERE HAVE ALL THE FLOWERS GONE?” ТА ЇЇ ПАРАТЕКСТІВ

2026-08-12T10:13:05+03:00

Об’єктом цієї розвідки є текст пісні “Where have all the flowers gone?” (далі – ПІСНЯ) та її паратекстові (перекладацькі) інтерпретації різними мовами, предметом – лінгвопрагматичний аспект їх аналізу, а метою – з’ясування комунікативно-прагматичного алгоритму ПІСНІ та можливостей її вербального впливу на клієнтів антивоєнного дискурсу. Робота базується на методологічних засадах когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики, що уможливлює використання таких методів аналізу, як описовий, акто- мовленнєвий, герменевтичний. Як англійський оригінал, так і численні перекладацькі версії ПІСНІ будуються на основі суворої алгоритмізації її форми та змісту. Доведено, що прагмасемантична організація ПІСНІ ґрунтується на принципах циклічності та паралелізму. Вона характеризується варіаційними повторами, властивим фольклору, що передбачає однакову синтаксичну модель у кожній строфі: три питання, на яке дається одна відповідь, і одне двічі повторене питання в кінці куплету, яке у більшості паратекстів повторюється без змін. Встановлено, що ґрунтуючись переважно на питальних інтенціях, прагмасемантичний візерунок ПІСНІ спирається на два іллокутивні кластери: предметно-питальний і риторично-питальний, за моделлю яких компонується кожен із п’яти її октетів. Перший будується за моделлю взаємодії квеситива з асертивом, що сприяє обміну мовцями інформацією щодо ключового концепту. Другий кластер має вигляд подвійного повтору і виступає у функції приспіву. Він являє собою монологічне апелювання до розуму людини з метою мотивування її замислитися над тим, що трапилося, та оцінити свою роль у цьому процесі. Цей кластер є особливо смислонавантаженими, бо в ньому перетинаються дидактичні, логічні, емотивні, апелятивні та ін. інтенції. Їх вплив на агентів дискурсу посилюється, з одного боку, системним використанням ментальних дієслів, а з іншого, – грою персональних рефлексій. Останні відбивають точку зору агентів дискурсу на проблему суб’єкта вини за те, що сталося.

ФОЛЬКЛОРНИЙ СКЛАДНИК ВИДАННЯ «БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ» (1861) В УПОРЯДКУВАННІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

2026-08-12T10:20:58+03:00

Стаття присвячена дослідженню фольклорного складника видання «Букварь южнорусскій» (1861) – останнього прижиттєвого видання Тараса Шевченка, укладеного ним власним коштом для безоплатних недільних шкіл. Шевченку-етнопедагогу та просвітителю в українській та іноземній гуманітаристиці традиційно приділяється значно менше уваги, ніж Шевченку-письменнику й художнику, а фольклорний складник Букваря як свідома упорядкувальна стратегія досі не ставав предметом системного аналізу. Мета дослідження – виявити принципи добору, функції та ідейно-концептуальне навантаження фольклорних текстів у виданні в контексті просвітницької діяльності та педагогічних поглядів Шевченка. Об'єктом аналізу є «Букварь южнорусскій» укладений Тарасом Шевченком, надрукований у С-Петербурзі в «печатні» Гогенфельдена і Ко, 1861 року на 24 сторінках з ілюстраціями; предметом – фольклорний складник видання (думи про Пирятинського Поповича Олексія та Марусю попівну Богуславку і тринадцять народних паремій) у їхніх жанрових, ідейних і функціональних характеристиках. Використано методи фольклористики, етнопедагогіки, дидактики та етнокультурології та функціональний, структурно-семантичний, текстологічний і контекстуальний підходи. Встановлено, що вибір конкретних жанрів і текстів є не технічною зручністю, а концептуальним рішенням: через думи та паремії Шевченко передає наскрізну ідею видання – силу єдності, братерства й служіння високим ідеалам, незрадливість віри, любов до рідної землі, шанування родини. Наукова новизна полягає в тому, що Буквар уперше розглянуто з позиції трансмісії фольклору в навчальному тексті, а також у ширшому контексті цензурних обмежень і колоніального тиску, в умовах яких добір народних творів набував особливого ідеологічного виміру. В результаті проведеного дослідження встановлено, що «Букварь южнорусскій» (1861) в упорядкуванні Тараса Шевченка є важливим складником не лише творчого доробку письменника, а й зразком підручникової літератури, що заклала основи ідейного та педагогічного використання народної словесності в навчальних виданнях: саме цей Буквар став першим україномовним навчальним текстом, до якого були органічно введені фольклорні твори як повноцінний змістовий компонент, а не ілюстративний додаток, що згодом утвердилося як традиція в українській букварній літературі та закріпилося як одна з визначальних рис вітчизняного просвітницького підручника.

ЛІНГВОСТИЛІСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В ІНСТИТУЦІЙНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

2026-08-12T10:31:43+03:00

Фразеологічні одиниці детермінують унікальні лексичні наративи та лінгвістичну ідентичність кожної мови, що є неповторноюсукупністю структурних, функціональних та культурних особливостей, що відрізняють одну мову від іншої, формують її самобутність та забезпечують її носіям відчуття належності до певної спільноти. Фразеологізми у контексті використання у діловій українській мові розглядаються з позиції стійких словосполучень, що сприяють точності, лаконічності, офіційності документів і ділової комунікації. Дослідження зосереджене на аналізі стилістики фразеологізмів у сучасному діловому мовленні та академічному письмі. Було встановлено, що до основних фразеологізмів досліджуваної категорії належать кліше, лексикалізовані сполуки та термінологічні назви, котрі фокусуються на певному предметі та уникають надмірної емоційності. Проаналізовано типові фразеологізми, які вживаються в академічному письмі: термінологічні найменування явищ чи понять, номенклатурні назви, власне книжні фразеологічні одиниці, лексикалізовані сполуки та складені термінологізовані назви. У статті обґрунтовано, що фразеологізми в академічному письмі реалізовують першочергово інформативну, номінативну та імперативну функції. Доведено, що в академічному письмі української мови фактично не використовуються жаргонні, народнорозмовні та емоційно забарвлені фразеологізми, при цьому ключовий акцент здійснюється на канцеляризмах та штампах. Основними стилістичними особливостями визначено термінологічність, відсутність експресії, стандартизацію та перевагу стійких словосполучень книжкової лексики. Обґрунтовано, що в академічному письмі фразеологічні єдності використовуються вкрай рідко, а ідіоми фактично виключені з використання. Окрім того зауважено, що діловий дискурс сформував систему власних фразеологізмів. Новизна дослідження полягає у тому, що в його межах резюмовано важливе значення фразеологізмів для академічного письма, зважаючи на здатність фразеологізмів до заміни однослівних дієслів, що надає більшої чіткості, офіційності та лаконічності мовленню та документам, допомагає уникнути емоційного забарвлення дискурсу.

МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ МУЛЬТИМОДАЛЬНОГО ДИСКУРСУ СОЦІАЛЬНОЇ КРИЗИ

2026-08-12T10:48:13+03:00

У статті здійснено комплексне обґрунтування методології та методики аналізу мультимодального дискурсу соціальної кризи в сучасному англійськомовному медіапросторі. Метою дослідження є розроблення комплексної методики для аналізу дискурсивних практик соціальної кризи в мультимодальному медіадискурсі, зокрема визначення її основних методологічних підходів і методів. Методологічну основу дослідження становить інтеграція критичного дискурс-аналізу, соціолінгвістичного та мультимодального підходів, що уможливлює багатовекторну інтерпретацію комунікативних процесів у кризовому медіасередовищі, простеження механізмів самоорганізації дискурсивних практик, легітимації ідеологічних наративів і формування семантики потрясіння. Матеріалом слугує англійськомовний медіадискурс, який віддзеркалює каскадні зміни комунікативного простору під час соціальних криз, зокрема кризи біженців. У статті схарактеризовано методологічні підходи до аналізу мультимодального дискурсу соціальної кризи (критичний дискурс-аналіз, соціолінгвістичний та мультимодальний) й визначено їхній аналітичний потенціал у дослідженні дискурсивних практик кризового медіапростору. Систематизовано методи аналізу в рамках кожного з окреслених підходів: соціокогнітивний, дискурсивно-структурний і контекстуально-прагматичний аналіз як компоненти критичного дискурс-аналізу; контекстуальний та соціостилістичний аналіз у межах соціолінгвістичного підходу; інтерсеміотичний, мультимодальний дискурс-аналіз та структурно-візуальний аналіз як складники мультимодального підходу. Обґрунтовано доцільність інтеграції трьох підходів у комплексній методиці дослідження мультимодального дискурсу соціальної кризи та подано її узагальнену схему. Висновки. Поєднання критичного дискурс-аналізу, соціолінгвістичного та мультимодального підходів формує методологічну основу дослідження, яка забезпечує багатовимірне вивчення дискурсу соціальної кризи як динамічної, багаторівневої та мультимодальної системи смислотворення, що не лише відображає, а й активно формує соціальні уявлення про кризову реальність у сучасному медіапросторі.